Ткачук Анатолій Федорович

Народився я 1958 році на Поділлі у Хмельницькій області. Дитячі та юнацькі роки пройшли в селищі Наркевичі, яке було засноване на базі цукрового заводу, що був збудований завдяки вивезеному з Німеччини обладнанні.

Батьки – типові сільські інтелегенти першого покоління. Мати – вчителька школи, батько – інженер цукрозаводу. Виховувала мене фактично батькова тітка – бабця Ганка. Вона не мала своїх дітей, була неграмотною, але дуже мудрою та доброю людиною. Завдяки їй наш рід по батьковій лінії не вимер у 1933 році, адже бабця Ганка ходила нелегально через Збруч і приносила звідти їжу.

Захопленнями у шкільні роки були: політінформація, полювання та радіотехніка. Перемогла радіотехніка і я поступив на радіотехнічний факультет Одеського політехнічного інституту.

Під час навчання в інституту захоплення політінформацією знову дало про себе знати і протягом 1976 року я прочитав десятки лекцій по різних районах Одеської області про Близький Схід та проблеми міжнародних відносин у цьому регіоні. Незважаючи на славу „бандерівця”, оскільки писав конспекти українською мовою, був у керівництві факультетським комсомолом та студентському самоуправлінні „Дружба” по роботі з іноземними студентами. Правда в 1978 році мав серйозні проблеми з органами та парткомом із-за оголошення про комсомольскі збори, написаного мною українською мовою.

З 1980 по 1991 рік працював на Хмельницькому радіотехнічному заводі на інженерних посадах. Написав десятки різноманітних раціоналізаторських пропозицій та брав участь у розробці спецтехніки. Доки продовжувалась гонка озброєнь, на громадську діяльність часу залишалось небагато. З приходом до влади Горбачова, відновилась активна громадська діяльність, тому мені довелось пройти різноманітні обрані посади в таких органах: Рада молодих спеціалістів заводу, рада трудового колективу, профспілковий комітет заводу, товариство української мови.

Переконаним українським патріотом став після прочитання в 1973-75 роках цілої серії книг Юрія Смолича про революцію та громадянську війну в Україні 1917-1918 роках. Уважно осмисливши ці книги я прийшов до думки, що в Україні більшовицької революції не було, як і не було громадянської війни – була звичайна агресія більшовицької Росії. Аби це підтвердити чи простувати я перечитав все, що можна було перечитати в ці часи, у тому числі і в спецзалах Одеської публічної бібліотеки, де зберігались газети періоду 1914-1920 років.

В 1977 році, прочитавши проект нової Конституції СРСР, я був неприємно вражений тим, що у проекті зникла норма, яка була в Конституції 1936 року, про право республіки на вільний вихід з СРСР. Я засипав конституційну комісію та ЦК КПРС „листами трудящих” про необхідність повернення цієї норми, оскільки її відсутність „дає козирі в руки ворогів радянської влади, котрі будуть стверджувати, що СРСР не вільне об”єднання вільних республік, а тюрма народів”. Аби мене не вирахував КДБ, я кидав ці листи в поштові вагони поїздів, що відходили із Одеси, та прохідні поїзди в різних містах, де мені доводилось бувати протягом цього року.

Проте, яке було щастя, коли в опублікованому тексті нової Конституції СРСР 7 жовтня 1977 року знову з”явилась стаття про право на вільний вихід із Союзу! Волею провидіння, мені довелось скористатись цією статтею аж в 1990-1991 роках.

В 1990 році на перших демократичних виборах був обраний народним депутатом України.

В парламенті спочатку працював в комісії з питань державного суверенітету, міждержавних та міжнаціональних відносин, оскільки хотілося ухвалити Декларацію про державний суверенітет України. З 1991 року в комісії з питань законодавства та законності – заступником голови. За час роботи на цій посаді довелось 14 разів доповідати зміни до Конституції УРСР, яка завдяки нашій наполеглевості стала нормальною Конституцією України.

Працюючи в парламенті та за його межами, став автором десятків законопроектів, значна частина з яких на сьогодні є законами, частина віднайшла себе в інших законопроектах інших авторів, частина чекає свого розгляду досі.

Значна частина напрацьованого є на цьому сайті, частина , що готувалась ще без комп”ютерної техніки чекає на систематизацію та оприлюднення у власному архіві.

З 1997 року до цього часу очолюю Інститут громадянського суспільства – незалежну інституцію, що має значний доробок у різних сферах правових досліджень, громадської просвіти, політичного прогнозування, законопроектій діяльності. Додаткову інформацію про Інститут можна побачити на сайті www.csi.org.ua . Не будучи у свій час членом КПРС так само, як і членом інших партій, став одним із засновників Української народної партії „Собор”, а після її об”єднання з Українською республіканською партією, став членом реально національно-демократичної, консервативної партії – Української республіканської партії „Собор”.

Улюблена робота та громадсько-політична діяльність сьогодні забирає дуже багато часу, тому давно в минулому полювання, риболовля, вирізування по дереву. Тепер залишились лише збирання українських старожитностей та зрідка збирання грибів.

Добре, що в усьому завжди зі мною любима дружина Марія та син Роман.




До гори